Авторизация на порталеРегистрация на портале

Авторизация на портале

Авторизуясь на www.stockworld.com.ua Вы получаете доступ к расширенному функционалу портала: комментированию публикаций, организации встреч и участию в мероприятиях, созданию собственного профиля и просмотру профилей других зарегистрированных пользователей портала
РегистрацияЗабыли пароль?
Также Вы можете авторизироваться при помощи вашего профиля в социальных сетях. Вы автоматически принимаете на себя условия Правил поведения на портале, а также условий перепечатки и другого использования материалов портала
Авторизация на порталеРегистрация на портале
Также Вы можете зарегистрироваться при помощи вашего профиля в социальных сетях :
09.07.2018 | 13:06
21495
0

Вакханалію безпідставних обвинувачень можна і необхідно зупиняти

Кримінальним процесуальним кодексом (далі – КПК) України 2012 р. був запроваджений так званий інститут угод, зокрема, угод про визнання винуватості – між прокурором, з одного боку, та підозрюваним, обвинуваченим, з іншого боку

Кримінальним процесуальним кодексом (далі – КПК) України 2012 р. був запроваджений так званий інститут угод, зокрема, угод про визнання винуватості – між прокурором, з одного боку, та підозрюваним, обвинуваченим, з іншого боку.

Вважалося, що цей інститут є втіленням кращої практики зарубіжних країн. Однак будучі підсадженою на грунт свавілля та безвідповідальності українських слідчих та прокурорів, ця «краща практика» створила гримучу суміш беззаконня та невігластва. Очевидною ілюстрацією цього твердження є постановлений Печерським районним суд м. Києва вирок від 06 лютого 2017 року у справі № 757/5715/17-к, яким: – затверджена угода від 05 січня 2017 року, укладена між прокурором Київської місцевої прокуратури № 6 Большаковим Дмитром Володимировичем, якому надані права процесуального керівника у кримінальному провадженні, та підозрюваною ОСОБА_2, за участю захисника ОСОБА_1, про визнання винуватості; – ОСОБА_2 визнана винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64657827

Відповідно до п. 3 ч. 7 ст. 474 КПК України 2012 р., суд першої інстанції перевіряє запропоновану сторонами угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону та відмовляє в затвердженні угоди, якщо, зокрема, умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. Однак, всупереч цій вимозі, у вироку визнано, що ОСОБА_2 здійснила фіктивне підприємництво, нібито прикриваючи незаконну діяльність 50 юридичних осіб, які прямо перелічені у «вироку». Такий «вирок» прямо порушує права та інтереси юридичних осіб, які не брали участь у судовому засіданні і відносно яких не встановлювалися жодні факти, які викладені в угоді та «вироку».

Зокрема, у «вироку» стверджується, що ОСОБА_2 сприяла створенню ТОВ не з метою здійснення господарської діяльності, а з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, а саме: з метою сприяння суб'єктам господарювання реального сектору економіки у обготівкуванні безготівкових грошових коштів у не обліковану готівку та мінімізації податкових зобов'язань – щодо вказаних 50 юридичних осіб. Зазначене означає, що у вироку без будь-яких правових підстав та належних доказів стверджується, що зазначені 50 юридичних осіб здійснювали обготівкування безготівкових грошових коштів у не обліковану готівку та мінімізацію податкових зобов'язань.

Таким чином, в угоді та вироку незаконно, всупереч п. 3 ч. 7 ст. 474 КПК України, згадуються назви 50 юридичних осіб в негативному контексті, – з безпідставним приписуванням цим юридичним особам здійснення незаконної діяльності, зокрема обготівкування безготівкових грошових коштів у не обліковану готівку та мінімізацію податкових зобов'язань. Вказане зроблено навмисно – з метою створення прецеденту для переслідування вказаних юридичних осіб, їх посадових осіб та контрагентів. При цьому ані слідчих, ані прокурорів, ані суддю не бентежить той факт, що приймаючи участь у створенні спірного ТОВ, ОСОБА_2 не могла знати наперед усі 50 юридичних осіб, з якими можуть бути укладені угоди.

Але найбільш смішною і одночасно кричущою фальсифікацією дійсних фактів та обставин справи є те, що за версією сторони обвинувачення, у момент реєстрації ТОВ 11 листопада 2015 року ОСОБА_2 вже наперед знала про деякі підприємства, які станом на дану дату 11 листопада 2015 року взагалі не існували.

Так, за даними з Єдиного державного реєстру судових рішень: – ТОВ «Афинум-Центрум Групп» (код 40115826) створене 11.11.2015 р.; – ТОВ «Трейд-Енерджі» (код 40135711) створене 24.11.2015 р.; – ТОВ «Інсайд Проект» (код 40281288) створене 17.02.2016 р. – ТОВ «Євро партнер Фінанс» (код 40368253) створене 24.03.2016 р. Тобто, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_2 володіла телепатичними здібностями і 11 листопада 2015 року наперед знала про створення підприємств навіть у 2016 році. Такі відверті нісенітниці відповідними посадовими особами пишуться з розрахунку на те, що вироки за угодами про визнання винуватості не можна оскаржити. Однак виявилося, що це є не так.

Згідно ч. 2 ст. 24 КПК України, гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді. Ця норма надає потенційну можливість оскаржити такі сумнівні «вироки» в апеляційному порядку особам, які вважають свої права порушеними. Апеляційна скарга на згаданий «вирок» Печерського районного суду м. Києва від 06 лютого 2017 року у справі № 757/5715/17-к розглянута Апеляційним судом міста Києва. За наслідками розгляду прийнята ухвала від 14 червня 2018 року, якою апеляційна скарга задоволена частково.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75068936

Апеляційний суд наголосив на тому, що згідно ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, жодна особа (юридична особа) не може вважатися винуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують всі можливості для захисту.

Ці ж засади випливають і з приписів ч. 1 ст. 7 КПК України щодо змісту і форми кримінального провадження, які повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких відносяться, у тому числі, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, зміст яких визначено у ст. 17 КПК України Вказаних вимог закону суд першої інстанції, ухвалюючи вирок стосовно ОСОБА_2, в повній мірі не дотримався. Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що розгляд досліджуваного кримінального провадження проводився тільки стосовно ОСОБА_2. Однак, приймаючи рішення стосовно ОСОБА_2, суд першої інстанції вироком суду визнав, що остання створила юридичну особу з метою прикриття незаконної діяльності інших 50 юридичних осіб – без дослідження будь-яких даних щодо діяльності вказаних юридичних осіб, їх посадових осіб, стосовно яких не ухвалений обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили, – що є неприпустимим з огляду на вищевказані засади кримінального провадження.

А тому апеляційний суд визнав, що не можна визнати безпідставними твердження автора апеляційної скарги, що в оскаржуваному вироку незаконно, всупереч п. 3 ч. 7 ст. 474 КПК України, перераховані вказані суб’єкти підприємницької діяльності, без вказівки хто конкретно, у який спосіб вів незаконну діяльність та у чому полягала така діяльність, оскільки у вироку викладені загальні слова про обготівкування безготівкових грошових коштів у не обліковану готівку та мінімізацію податкових зобов’язань, у тому числі і по відношенню до юридичної особи, в інтересах якої подано апеляційну скаргу.

Суд першої інстанції даних обставин не досліджував, що позбавлений дослідити і суд апеляційної інстанції, виходячи і з того, що будь-яких, навіть узагальнюючих, даних про реєстрацію, діяльність/відсутність діяльності вказаних суб’єктів підприємницької діяльності, прокурор в судовому засіданні на пропозицію суду апеляційної інстанції не надав. В результаті Апеляційний суд міста Києва прийняв рішення вилучити з «вироку» будь-які згадки про перелічених юридичних осіб.

На жаль, суд з формальних процесуальних підстав не наважився повністю закрити дане кримінальне провадження, оскільки, на думку апеляційного суду, закриття провадження без дослідження даних не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону. Хоча, на думку автора, міркування апеляційного суду повинні були б прямо протилежні: якщо немає жодних доказів будь-яких протиправних дій, то, виходячи з принципу презумпції невинуватості, немає і злочину, оскільки не доведено зворотне.

Тому кримінальне провадження підлягало закриттю, з можливим притягнення прокурора та/або слідчого до кримінальної відповідальності за ст. 372 КК України «Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особою». Натомість як би там не було, є підстави вважати дане рішення Апеляційного суду міста Києва значною подією на фондовому ринку, яка свідчить про те, що можна і необхідно спростовувати у судовому порядку безкінечні необґрунтовані обвинувачення учасників фондового ринку у тотальній злочинності.

Як мінімум, вилучення з «вироку» згадок про перелічених юридичних осіб позбавляє можливості різноманітних прокурорів, слідчих, працівників податкових органів посилатися на це «вирок» як на обґрунтування «фіктивності» цих осіб і здійснювати на цих підставах репресії проти цих осіб та/або їх контрагентів.

Орфография, пунктуация и стилистика автора сохранены. Мнение автора данной публикации может не совпадать с мнением редакции. Редакция StockWorld не несет ответственности за информацию, содержащуюся в данном материале.
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter