Авторизация на порталеРегистрация на портале

Авторизация на портале

Авторизуясь на www.stockworld.com.ua Вы получаете доступ к расширенному функционалу портала: комментированию публикаций, организации встреч и участию в мероприятиях, созданию собственного профиля и просмотру профилей других зарегистрированных пользователей портала
РегистрацияЗабыли пароль?
Также Вы можете авторизироваться при помощи вашего профиля в социальных сетях. Вы автоматически принимаете на себя условия Правил поведения на портале, а также условий перепечатки и другого использования материалов портала
Авторизация на порталеРегистрация на портале
Также Вы можете зарегистрироваться при помощи вашего профиля в социальных сетях :
26.10.2020 | 09:24
1066
0

Суд створив умови для руйнування ПІФів

Касаційний господарський суд створив умови для руйнування пайових інвестиційних фондів в Україні

Касаційний господарський суд прийняв Постанову від 07 жовтня 2020 року у справі № 911/735/19 (судді Стратієнко Л.В., Кролевець О.А., Ткач І.В.), якою (Постановою) фактично започаткував руйнування системи спільного інвестування в Україні через пайові інвестиційні фонди. 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92194111

Заради справедливості слід зазначити, що суддя Ткач І.В. заявив окрему думку, чим, можливо, знімає з себе частину відповідальності, як мінімум, моральної, за можливі подальші негативні наслідки. Бо згідно ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто, готуючи дану статтю, автор не ставить за мету з’ясовувати, яка із сторін, що сперечаються, є правою з точки зору їх бізнес-інтересів. Але у даному випадку, захищаючи бізнес-інтереси однієї із сторін (позивачів) (як вказав сам суд у Постанові – допомогти досягти «потрібних результатів»), Касаційний господарський суд створив небезпечні правові позиції, відкривши «скриньку Пандори» наступних правових можливостей: 

можливість оскаржувати у судовому порядку власниками інвестиційних сертифікатів (інвесторами) будь-яких договорів, укладених компанією з управління активами за рахунок активів пайових інвестиційних фондів;

можливість витребування власниками інвестиційних сертифікатів (інвесторами) з активів пайових інвестиційних фондів у свою персональну власність будь-якого майна пропорційно кількості належних цьому власникові інвестиційних сертифікатів, при цьому залишаючи у своїй власності і інвестиційні сертифікати також.

Суть спору у даній справі № 911/735/19 полягає у наступному.

Безымянный

Компанія з управління активами («КУА») продала з активів пайового інвестиційного фонду («ПІФ») майно покупцю «П». Згодом, після продажу майна, було прийняте рішення про ліквідацію «ПІФ» у зв’язку із закінченням терміну його діяльності.

Власник інвестиційних сертифікатів – інвестор «І» (у даній справі № 911/735/19 цих власників було декілька, і вони виступали з узгодженими позиціями, але це не має принципового значення, оскільки Касаційний господарський суд не застерігав, що його висновки стосуються виключно випадку одностайних позицій власників інвестиційних сертифікатів) – вирішив, що майно (як він наголошував, його майно) продано на невигідних умовах і за недійсним договором. Тому власник (у даному випадку – усі власники) інвестиційних сертифікатів звернувся (звернулися) до Господарського суду Київської області з позовом про визнання договору недійсним і визнання вже персонального права власності за власниками інвестиційних сертифікатів на це майно.

Рішенням від 17.01.2020 Господарського суду Київської області позов задоволено. Визнано недійсним договір відчуження майна і визнане право власності за власниками інвестиційних сертифікатів пропорційно належній їм кількості сертифікатів. При цьому питання про право власності на інвестиційні сертифікати не вирішувалося, і отже власники інвестиційних сертифікатів продовжують залишатися власниками цих цінних паперів.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87272454

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87328625 – виправлення описки щодо дати рішення

Тут, очевидно, слід пояснити, чому автор слово власники використовує одночасно як у однині, так і у множині. Справа в тім, що, як зазначалося вище, Касаційний господарський суд не застерігав, що його висновки стосуються виключно випадку одностайних позицій власників інвестиційних сертифікатів, тому не виключається, що будь-який власник інвестиційних сертифікатів буде вимагати з активів пайових інвестиційних фондів у свою персональну власність будь-якого майна пропорційно кількості належному цьому власникові інвестиційних сертифікатів, при цьому залишаючи у своїй власності і інвестиційні сертифікати також.

 

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 рішення Господарського суду Київської області від 17.01.2020 скасовано. В задоволенні позову відмовлено.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/89860553

Як зазначив Касаційний господарський суд, «Апеляційний суд вказав на недоведеність порушення прав та інтересів позивачів оспорюваними у справі договорами, оскільки апеляційним судом встановлено, що вони не є власниками спірного майна».

Тобто, скасувавши дану постанову апеляційного суду, Касаційний господарський суд фактично заперечив цю тезу і таки визнав, хоча і опосередковано, що власники інвестиційних сертифікатів є одночасно власниками майна з активів пайових інвестиційних фондів. Такий собі несподіваний дуалізм власності.

Отже, на підставі Постанови Касаційного господарського суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 911/735/19 Постанова Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 була скасована, а рішення Господарського суду Київської області від 17.01.2020 у справі за № 911/735/19 залишене без змін.

Розглянемо докладніше, які наслідки така Постанова Касаційного господарського суду тягне для сфери спільного інвестування через пайові інвестиційні фонди.

  1. Є абсолютно безспірним, що Касаційний господарський суд «дозволив» власникам інвестиційних сертифікатів (спільно або окремо, жодних застережень з цього приводу не наведено) оскаржити до суду будь-який договір, укладений компанією з управління активами за рахунок пайових інвестиційних фондів.

Згідно ч. 1 ст. 45 Закону України «Про інститути спільного інвестування», учасники пайового фонду не мають права впливати на діяльність компанії з управління активами.

Раніше вважалося, що ця норма є запобіжником проти таких оскаржень.

Однак Касаційний господарський суд вирішив, що ця норма не про це.

У даній конкретній справі Касаційний господарський суд вирішив визнати договір недійсним, оскільки дійшов висновку, що при продажу майна оцінку вартості майна здійснило ТОВ «Оціночна компанія Паритет», яке не є оцінювачем майна пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду, відповідно до п. 6 проспекту емісії інвестиційних сертифікатів цього фонду.

При цьому Касаційний господарський суд пристав на думку позивачів, що ціна, яка встановлена у п. 7 спірного договору купівлі-продажу (9.600.000,00 грн.) є значно нижчою за вартість цього майна, яка фактично складає 83.450.000,00 грн. Але Касаційний господарський суд «забув», що оцінка на суму 83.450.000,00 грн. також виконана оцінювачем, що не вказаний у проспекті емісії інвестиційних сертифікатів цього фонду. Більше того, строк дії цієї оцінки на момент укладання договору купівлі-продажу сплив.

Так, на момент укладання договору купівлі-продажу від 04.02.2019 була чинною Постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2014 р. № 358 «Деякі питання реалізації положень Податкового кодексу України щодо оцінки майна» (втратила чинність 10.04.2019). Відповідно до цієї Постанови, строк дії звіту про оцінку не може перевищувати шести місяців з дати оцінки.

Касаційний господарський суд також погодився самостійно встановити нову у справі обставину (переоцінити доказ), що оцінка майна на момент продажу не здійснювалася взагалі. Однак це не може бути достовірним, хоча б з огляду на те, що без такої оцінки нотаріус не оформив би відповідний правочин.

Нарешті Касаційний господарський суд вирішив, що компанія з управління активами, нібито всупереч ч. 6 ст. 63 Закону України «Про інститути спільного інвестування», не діяла в інтересах учасників пайового фонду. Оскільки питання оцінки інтересу є оціночним судженням, то за таких умов визнаватися недійсним може будь-який договір – усе залежить від волі суду допомогти чи не допомогти позивачу (позивачам) досягти «потрібних результатів».

Зокрема, є усі підстави очікувати, що будуть визнаватися недійними договори придбання в активи пайових фондів цінних паперів, які в подальшому виявилися не дуже цінними; договори відчуження будь-якої нерухомості, у тому числі житлової, яка перепродавалася через пайові інвестиційні фонди тощо. Не варто також скидати з рахунків і можливість змови власників інвестиційних сертифікатів з компанією з управління активами з метою влаштування судового «міжсобойчика» для вилучення у третіх осіб раніше проданого фондом привабливого майна. І тоді боятися описуваного «новаторського» підходу Касаційного господарського суду слід боятися вже покупцям цього привабливого майна.

  1. Разом із тим, щоб обґрунтувати визнання права власності на майно, яке раніше було в активах фонду, Касаційному господарському суду прийшлося інтелектуально напружитися.

Перш за все, колегія суддів Касаційного господарського суду, замість законів і правових позицій Верховного Суду, вирішила скористатися принципами: принципом верховенства права і принципом застосування ефективних засобів захисту прав позивачів. Взагалі, на думку автора, як тільки господарський та/або цивільний суди переходять до застосування принципів, це перша ознака того, що вони мають намір порушити закон, щоб допомогти зацікавленим особам досягти «потрібних результатів». Адже все ж таки згідно ч. 2 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, та законів України.

З іншого боку, згідно ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Якщо уважно прочитати Постанову Касаційного господарського суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 911/735/19, то можна запідозрити, що Касаційний суд цілком легітимно застосував спосіб захисту, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, а саме: визнання права.

Однак Касаційний господарський суд «забув», що спосіб захисту «визнання права власності на майно» має спеціальне регулювання статтею 392 Цивільного кодексу України, а саме: власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, щоб застосувати даний спосіб захисту, такий позов повинен заявити саме власник майна. Неодноразово встановлювалося, що визнання судом права власності на майно не може породжувати нове право власності.

Наприклад, у Постанові від 06.07.2016 року Верховного Суду України вказано наступне: «Разом із тим слід зазначити, що відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК передбачає лише у статтях 375 і 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК). Стаття 392 ЦК, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах».

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58986612

У Постанові від 21.03.2018 року Великої Палати Верховного Суду у справі № 760/14438/15-ц, провадження № 14-38цс18, стверджується, що відсутні підстави для відступлення від вказаних правових висновків Верховного Суду України: «У постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15 … визначено, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності… Підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, не вбачається».

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73438185

В Постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 913/642/18 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказано:

«Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК, слід враховувати, що за змістом цієї норми судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 23.12.2014 у справі № 3-191гс14, від 06.07.2016 у справі № 3-576гс16, у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 21.11.2018 у справі № 920/615/16, від 04.09.2019 у справі № 903/729/16.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно».

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85586102

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 7 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об’єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

До речі, у Постанові Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 у даній справі № 911/735/19 викладені правові позиції враховані. Однак при прийнятті Постанови від 07 жовтня 2020 року у справі № 911/735/19 Касаційний господарський суд усіма цими правовими позиціями знехтував, про причини незастосування обмежень (вимог) статті 392 Цивільного кодексу України навіть не згадав.

Як думаєте: чому?

Чи все-таки Касаційний господарський суд вирішив, що власники інвестиційних сертифікатів є одночасно і власниками кожного активу (майна), що є в активах пайового інвестиційного фонду? Тоді нібито суперечностей у застосуванні статті 392 Цивільного кодексу України не виникає. Але виникають, як мінімум, дві інші проблеми:

по-перше: згідно ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Однак, майно в активах пайових фондів ніколи окремій реєстрації на кожного окремо взятого власника інвестиційних сертифікатів чи у спільну власність не реєструвалося.

Це, до речі, стосується і реєстрації цінних паперів з активів пайового інвестиційного фонду в депозитарній системі України.

по-друге, і це є найголовнішим, слідуючи логіці Постанови від 07 жовтня 2020 року у справі № 911/735/19, дійсно, у будь-який момент власниками інвестиційних сертифікатів (інвесторами) з активів пайових інвестиційних фондів у свою персональну власність може бути витребуване через суд будь-яке майно пропорційно кількості належних цьому власникові інвестиційних сертифікатів, при цьому залишаючи у своїй власності і інвестиційні сертифікати також.

А оскільки інвестиційні сертифікати залишаються у власника, він не позбавлений можливості робити до суду будь-яку кількість «підходів», доки не перекачає на свою користь усе майно фондів.

Крім того, якщо визнати правомірною реєстрацію власності на кожного власника інвестиційних сертифікатів, то як реалізувати таку перереєстрацію при продажу інвестиційних сертифікатів?

Нарешті слід звернути увагу на таке. Покупець «П» і власник інвестиційних сертифікатів «І» не знаходилися між собою у договірних відносинах. З цього приводу у Постанові від 07.02.2016 у справі № 6-2407цс15 Верховного Суду України вказано на наступне: «Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.***Одночасне пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння і про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції, тобто одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України є помилковим»

http://reyestr.court.gov.ua/Review/57102489

Приймаючи Постанову від 07 жовтня 2020 року у справі № 911/735/19, Касаційний господарський суд знехтував і цими роз’ясненнями.

Варто зазначити, що усе це є, зокрема, результатом так званої судової реформи 2016 року, оскільки оскаржити таку Постанову, як раніше до Верховного Суду України, зараз неможливо.

Більше того, колегія суддів Стратієнко Л.В., Кролевець О.А., Ткач І.В. входять до складу Судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів. Натомість змістом даної справи № 911/735/19 є типовий речово-правовий спір, тому слід визнати, що дана справа у вказану колегію потрапила випадково. Але усю описану судову практику, від якої відступила колегія суддів Стратієнко Л.В., Кролевець О.А., Ткач І.В., створювала Судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності. Саме колегії цієї Палати створили усталену судову практику з приводу неможливості задоволення позовів про визнання права власності, якщо позов подано особою, яка не є і ніколи не була власником.

Згідно ч. 2 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об’єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об’єднаної палати.

Отже, оскільки колегія суддів у даній справі № 911/735/19 відступила від вказаної судової практики, колегія не могла зробити це самостійно і мала передати цю справу на розгляд об’єднаної палати Касаційного господарського суду.

Однак колегія суддів безкарно порушила і цю вимогу.

Таким чином, «сезон полювання» на майно, яке знаходилося та/або знаходиться в активах пайових інвестиційних фондів, відкритий. Касаційний господарський суд благословив.

Орфография, пунктуация и стилистика автора сохранены. Мнение автора данной публикации может не совпадать с мнением редакции. Редакция StockWorld не несет ответственности за информацию, содержащуюся в данном материале.
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Stockworld's telegram
Календарь новостей
Подробнее
Подробнее