Авторизация на порталеРегистрация на портале

Авторизация на портале

Авторизуясь на www.stockworld.com.ua Вы получаете доступ к расширенному функционалу портала: комментированию публикаций, организации встреч и участию в мероприятиях, созданию собственного профиля и просмотру профилей других зарегистрированных пользователей портала
РегистрацияЗабыли пароль?
Также Вы можете авторизироваться при помощи вашего профиля в социальных сетях. Вы автоматически принимаете на себя условия Правил поведения на портале, а также условий перепечатки и другого использования материалов портала
Авторизация на порталеРегистрация на портале
Также Вы можете зарегистрироваться при помощи вашего профиля в социальных сетях :
26.12.2019 | 10:43
1638
0

Касаційний цивільний суд в інтересах банківського лобі відверто фальсифікує обставини справ

Касаційний цивільний суд в інтересах банківського лобі для спростування мораторію на стягнення іпотечного майна громадян відверто фальсифікує обставини справ

Обвал курсу гривні у 2014-2015 рр. створив нездоланні перешкоди громадянам-позичальникам, що мали (мають) невиконані зобов’язання за кредитами в іноземній валюті, отриманими від банків та фінансових установ України. Це зумовило масове виселення колишніх власників із житла, наданого в іпотеку під забезпечення цих кредитів. Як зазначено у Постанові від 31.10.2018 р. у справі № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18, Великої Палати Верховного Суду, «держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов'язані з виконанням зобов'язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою».

http://reyestr.court.gov.ua/Review/77696631

Одним з таких обмежень є прийняття Закону від 03.04.2014 р. № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі – Закон «Про мораторій»). Однак вже у постреформений період Касаційний цивільний суд (КЦС) у складі Верховного Суду під впливом банківського лобі неодноразово змінював свою позицію щодо незастосування мораторію в умовах дії іпотечного застереження. У цьому сенсі останні Постанови КЦС (грудня 2019 р.) виглядають особливо скандальними.

З перших днів прийняття Закону «Про мораторій» банкіри вигадували способи обійти цей механізм захисту прав слабкої сторони. Зокрема, банкірами була сформульована думка, що за наявності у договорі іпотеки так званого іпотечного застереження відповідно до ст.ст. 36-38 Закону України «Про іпотеку» («сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору»), а таке застереження є у переважній більшості кредитно-іпотечних договорів, вважається, що іпотекодавець надав згоду на відчуження переданого в іпотеку майна напередв обхід мораторію, навіть якщо договори укладалися у 2007-2009 роках, коли жодної мови про мораторій ще не було. При цьому стверджувалося, що таке відчуження не є стягненням, а тому не підпадає під обмеження Закону «Про мораторій», хоча у цитованому вище першому реченні ст. 36 Закону «Про іпотеку» прямо наголошується на стягненні. У такий спосіб банкіри збиралися обходити мораторій, і, на жаль, нерідко це їм вдавалося (вдається), особливо після того, як спори такого типу були виведені з-під юрисдикції адміністративних судів.

В історичному аспекті слід зазначити, щоу період визнання юрисдикції адміністративних судів у сфері розгляду відповідних спорів адміністративні суди створили сприятливу для позичальників-іпотекодавців судову практику. Так, в ухвалі Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ) від 29.03.2017 р. № К/800/52587/15 спростовується твердження нотаріуса-реєстратора, що оскільки позивач добровільно підписав іпотечне застереження, то Закон «Про мораторій» не поширюється на задоволення вимог іпотекодержателя. ВАСУ наголосив, що Закон «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодателя з метою задоволення своїх вимог без згоди останнього на таке відчуження. ВАСУ підтвердив помилковість тверджень відповідача, що Закон «Про мораторій» не розповсюджується на дії нотаріуса у разі звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/65906412

Позиція цієї ухвали щодо поширення мораторію на дії державного реєстратора прав на нерухоме майно у разі звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя підтримана Комітетом з питань фінансової політики і банківської діяльності Верховної Ради України, що висловлено у листі від 22.02.2018 року № 04-37/10-61.

ВРУ

Водночас після визнання підсудності справ даної категорії загальним судам виявилося, що судді цих судів є значно «чутливішими» до побажань банкірів. Це проявилося і у практиці розгляду постреформеним КЦС спорів щодо застосовності мораторію при позасудовому врегулюванні, позиція якого (КЦС) в інтересах банківського лобі змінювалася як на гойдалках.

Так, у Постанові КЦС від 14.02.2018 року у справі № 127/8068/16-ц, провадження № 61-5164св18 (судді Стрільчук В.А. (суддя-доповідач), Карпенко С.О., Кузнєцов В.О., Олійник А.О., Ступак О.В.), ще правильно зазначається, що «сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння».

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72243522 

Однак вже у Постанові КЦС від 13.06.2018 р. у справі № 645/5280/16-ц, провадження № 61-155св17, ця позиція була спростована (члени колегії Головуючий Д.Д. Луспеник, Судді: О.В. Білоконь, Б.І. Гулько, Є.В. Синельников, Ю.В. Черняк). Зокрема, у Постанові вказано: «У справі, що переглядається, звернення стягнення на квартиру ОСОБА_4 як предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, оскільки ОСОБА_4 надала іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя.

Так, відповідно до пункту 5.4.1 договору іпотеки, рішення про прийняття у власність предмета іпотеки приймається іпотекодержателем одноосібне. Підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Іпотекодавець засвідчує, що достатньою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про прийняття у власність предмета іпотеки. Цей договір та письмове рішення іпотекодержателя мають силу договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іпотекодавцем.

Тобто, реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредекс Фінанс» здійснена за згодою ОСОБА_4, що висловлена у пункті 5.4.1 договору іпотеки, а тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже, доводи ОСОБА_4 про те, що вона як іпотекодавець не надавала згоди на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя, є безпідставними». (Кінець цитати). 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74963388

Потім, 31.10.2018 р., прийнята Постанова КЦС у справі № 465/1310/17, провадження № 61-29771св18 (судді Стрільчук В.А., Кузнєцов В.О., Олійник А.С., Ступак О.В., Усик Г.І. (суддя-доповідач)), у якій застосування мораторію прямо реабілітовано. Зокрема, у цій Постанові сказано, що «звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна».

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78129590

Натомість, 21.11.2018 р. прийняті дві Постанови КЦС: у справі № 367/7589/15-ц, провадження № 61-6432св18 (члени колегії Головуюча Висоцька В.С., Судді Мартєв С.Ю., Сімоненко В.М., Фаловська І.М. (суддя-доповідач), Штелик С.П.) та у справі № 640/17931/16-ц, провадження № 61-33342св18 (члени колегії Головуючий Гулько Б.І. Судді Луспеник Д.Д., Черняк Ю.В.), де застосування мораторію знову заперечувалося.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78496848

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78426132 

Наприклад, у Постанові у справі № 640/17931/16-ц, провадження № 61-33342св18, безпідставно вказано, що «доводи касаційної скарги про те, що судами безпідставно не застосовано Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», спростовуються висновками судів про те, що застосування вищевказаного закону у цих правовідносинах неможливо, оскільки мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання, і не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником зобов'язання за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно». В результаті касаційна скарга іпотекодавця залишилася без задоволення.

Однак у Постанові КЦС від 03.04.2019 р. у справі 686/20502/16-ц, провадження № 61-21021св18 (колегія суддів Головуюча Висоцька В.С., Судді Лесько А.О., Мартєв С.Ю., Сімоненко В.М., Фаловська І.М.) мораторій знову було підтримано. При цьому у Постанові вказано: «Разом з тим, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, слід звернути увагу, що  у справі, яка є предметом перегляду, ТОВ «Кей-Колект» у позасудовому порядку набув право власності на предмет іпотеки, внаслідок чого нерухоме житлове майно вибуло з власності іпотекодавця та майнових поручителів без їх згоди, як власників. Вказані обставини підлягають перевірці на предмет наявності правових підстав для таких наслідків, що настали для позивача, враховуючи те, що останнім згода на позасудовий спосіб врегулювання спору без укладення відповідного договору з ТОВ «Кей-Колект» не надавалась».

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81329038 

Зазначимо, що цю правильну по суті Постанову приймали судді (Висоцька В.С., Мартєв С.Ю., Фаловська І.М.), які 21.11.2018 р. прийняли Постанову у справі № 367/7589/15-ц, провадження № 61-6432св18, де дію мораторію в аналогічних обставинах заперечили.

Однак найбільш скандальною слід визнати Постанову від 09.12.2019 р. у справі № 464/8589/15-ц, провадження № 61-10874сво18, Об`єднаної палати КЦС у складі колегії суддів Крата В.І. (суддя-доповідач), суддів: Висоцької В.С., Гулька Б.І., Луспеника Д.Д., Синельникова Є.В., Сімоненко В.М., Червинської М.Є., при прийнятті якої (Постанови) колегія суддів відверто і цілеспрямовано підганяла рішення під бажання банківського та/або колекторського лобі у незаконний спосіб заперечити дію мораторію, запровадженого Законом «Про мораторій», при застосуванні процедур позасудового врегулювання спорів.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/86400686

Завідома неправосудність цієї Постанови полягає у тому, що Закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» взагалі не підлягав застосуванню у цій справі № 464/8589/15-ц, оскільки погашався кредит, отриманий у національній валюті України.

Так, у Постанові від 26.12.2017 р. Апеляційного суду Львівської області, яка (Постанова) нібито переглядалася 09.12.2019 р. Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду, зазначено наступне: «…не заслуговують на увагу посилання позивача про недійсність оспорюваного договору у зв'язку з порушенням встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборони примусового звернення стягнення на заставлене майно, оскільки укладеними між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 18.08.2009 року додатковими договорами №1 до кредитного договору №7883/Р від 14.03.2008 року, №2 до кредитного договору №3367/Р від 20.07.2005 року, сторони змінили валюту зобов'язання позичальника перед банком за кредитними договорами з доларів США на гривню… а тому підстав для застосування норм цього Закону до спірних правовідносин немає».

http://reyestr.court.gov.ua/Review/71502096 

І все!!! Закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до цієї справи № 464/8589/15-ц не має жодного відношення.

Варто зазначити, що і Об’єднана палата у Постанові від 09.12.2019 р. також зазначила, що «18 серпня 2009 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № 7883/Р від 14 березня 2008, а також додатковий договір № 2 до кредитного договору № 3367/Р від 20 липня 2005 року, якими сторони змінили валюту зобов`язання позичальника перед банком за кредитними договорами: з доларів США на гривню».

Однак жодного висновку з цієї обставини колегія суддів не зробила. Натомість при таких умовах обґрунтування неможливості застосування мораторію до випадку забезпечення кредитів в іноземній валюті обставини справи не потребували. Видається очевидним, що таке обґрунтування знадобилося Об’єднаній палаті в інтересах банківського та/або колекторського лобі.

І майже відразу (16.12.2019 р.) з’явилася Постанова КЦС у справі № 607/4911/16-ц, провадження № 61-39994св18 (судді Ступак О.В. (суддя-доповідач), Гулейков І.Ю., Усик Г.І.), де судді знову відмовилися від застосування мораторію.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/86435425

Зокрема, у Постанові вказується: «Тлумачення статті 38 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі), не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника). Оскільки таке право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору.

***

За таких обставин, правильним є висновок судів про те, що положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі)».

Сумно, але приходиться констатувати, що судді Ступак О.В., Усик Г.І. – це ті судді, які 31.10.2018 р. (а суддя Ступак О.В. – ще і 14.02.2018 р.) з цього приводу прийняли правильне по суті рішення. При цьому дані рішення згадуються і у Постанові від 16.12.2019 р., але про причини відступлення від своєї власної позиції, викладеній у Постанові від 14.02.2018 р., не повідомляється нічого, а щодо Постанови 31.10.2018 р. вказано, що від висновку, викладеного у цій Постанові, відступила Об`єднана палата КЦС у Постанові від 09.12.2019 р.

Правда, тут є одна неув'язочка. Постанова від 09.12.2019 р. офіційно оприлюднена тільки 18.12.2018 р., і виходить, що 16.12.2019 р. колегія суддів якимось телепатичним способом вже знали про зміст Постанови від 09.12.2019 р. або отримали її у поза процесуальний спосіб.

Однак ще більш сумним слід визнати те, що приймаючи Постанови від 09.12.2019 р. та від 16.12.2019 р., судді грубо порушили ч. 4 ст. 403 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об’єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. За таких умов слід звернути увагу, що за три тижні до прийняття Постанови 09.12.2019 р. і за чотири тижні до прийняття Постанови 16.12.2019 р. Велика Палата Верховного Суду прийняла Постанову від 20.11.2019 р. у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19, у якій (Постанові) однозначно висловилася за те, що Закон «Про мораторій»підлягає безумовному застосуванню в процесі позасудового врегулювання спору.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/86435729

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступні тези: «Закон [«Про іпотеку»] прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону [«Про мораторій»] право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон [«Про мораторій»] ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті».

Отже, колегії суддів, які приймали Постанови від 09.12.2019 р. та від 16.12.2019 р., відверто проігнорували Постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 р, чим, враховуючи також штучне притягнення у справі № 464/8589/15-ц аналізу застосовності мораторію при кредитах в іноземній валюті, продемонстрували упередженість на користь банківського та/або колекторського лобі.

Отже, є підстави сподіватися, що після аналізованої Постанови Великої Палати Верховного Суду та з урахуванням листа від 22.02.2018 року № 04-37/10-61 Комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності Верховної Ради України, в наступному стабільно буде визнаватися правильною правова позиція щодо помилковості тверджень, що Закон «Про мораторій» не розповсюджується на дії державного реєстратора прав на нерухоме майно у разі звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Однак при вивченні Постанов КЦС з даного питання з гіркою іронією слід пригадати обіцянки авторів судової реформи 2016-2017 рр. запровадити гарантії стабільності судової практики. З іншого боку, слід також пригадати, що як встановлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року, об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Які висновки у «стороннього спостерігача» можуть виникнути після вивчення історії «творчих метань» суддів «реформованого» КЦС, очевидно, зрозуміло кожному.

Орфография, пунктуация и стилистика автора сохранены. Мнение автора данной публикации может не совпадать с мнением редакции. Редакция StockWorld не несет ответственности за информацию, содержащуюся в данном материале.
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Stockworld's telegram
Календарь новостей
Подробнее
Подробнее