Авторизация на портале

Авторизуясь на www.stockworld.com.ua Вы получаете доступ к расширенному функционалу портала: комментированию публикаций, организации встреч и участию в мероприятиях, созданию собственного профиля и просмотру профилей других зарегистрированных пользователей портала
Также Вы можете авторизироваться при помощи вашего профиля в социальных сетях. Вы автоматически принимаете на себя условия Правил поведения на портале, а также условий перепечатки и другого использования материалов портала
Также Вы можете зарегистрироваться при помощи вашего профиля в социальных сетях :
31.10.2018 | 14:37
10134
0

Касаційний адміністративний суд: назва нова, а підходи до судівництва старі

Новий Блог Леоніда Бєлкіна на StockWorld

Податок на додану вартість (ПДВ) є найбільш корупційним в Україні. Тому закономірно, що у корупційні схеми, пов’язані із ПДВ, втягнуті і підприємці. Ще при «злочинній владі» Януковича чиновники пристосувалися перекладати відповідальність за усі негаразди з ПДВ на підприємців. Адміністративні суди потурали владі в цьому у повному обсязі і беззаперечно. Наприклад, у коментарі від 26.11.2011 року прямо зазначалося, що адміністративні суди зайнялися невластивою для них функцією наповнення бюджету, а не реальним правосуддям.

Адміністративні суди зайнялися невластивою для них функцією наповнення бюджету, а не реальним правосуддям

Здавалося б, судова «реформа» повинна була б відділити суди від потурання владі. Однак, спостереження за судовими рішеннями РЕФОРМОВАНОГО Касаційного адміністративного суду Верховного Суду (КАС ВС) свідчать про те, що вказані сподівання далеко не справдилися.

Варто зазначити, що первісно навіть у Податковому кодексі України існувала норма абзацу 3 п. 140.2 ст. 140, відповідно до якої корегування облікових операцій платника податку звітним періодом, в якому фактично здійснені витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, здійснюється тільки у тому випадку, КОЛИ ВІДПОВІДНИЙ ПРАВОЧИН ВИЗНАНИЙ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ НЕДІЙНИМ ЯК ФІКТИВНИЙ.

Однак листом від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, одноосібно підписаним Головою Вищого адміністративного суду України (ВАСУ), останній повідомив, що в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0742760-11

В результаті Голова ВАСУ одноосібно «скасував» частину Цивільного кодексу України і «дозволив» податківцям самочинно визнавати договори такими, що фактично не виконувалися. Судова «реформа» не тільки не дозволила «забути» напрацювання «попередників», але й надала нові інструменти тиску на підприємців, наприклад, вироки за угодами про визнання винуватості, як, зокрема, на це вказувалося у статті автора

https://www.stockworld.com.ua/ru/column/vakkhanaliiu-biezpidstavnikh-obvinuvachien-mozhna-i-nieobkhidno-zupiniati

Найбільш яскраво застосування цього «інструментарію» проявилося при прийнятті КАС ВС Постанови від 18.09.2018 року у справі № 802/2231/17-а, адміністративне провадження № К/9901/56869/18, № К/9901/56970, колегія суддів Р.Ф. Ханова, І.А. Гончарова, І.Я. Олендер.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76543377

Постанова прийнята за наслідками перегляду рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18.01.2018 року у справі № 802/2231/17-а та Постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 року у цій справі.

Предметом спору між Позивачем – ТОВ «Aвіс» – та Відповідачем – ГУ ДФС у Вінницькій області – було донарахування останнім податків Позивачу за наслідками господарських операцій з ТОВ «Проммеханіка Україна», ПП «Ідас-Л», ТОВ «Флексай» та ТОВ «Альтіс».

Як в наступному було встановлено Вінницьким апеляційним адміністративним судом з пояснень представника відповідача – головного державного ревізора-інспектора, яка проводила перевірку ТОВ "Авіс", – під час проведення вказаної перевірки ПЕРВИННІ ДОКУМЕНТИ ТОВ "Авіс" в розрізі перелічених контрагентів НЕ ДОСЛІДЖУВАЛИСЯ, запити на отримання копій або на доступ до оригіналів первинних документів до правоохоронних органів не направлялися, висновки, викладені в акті перевірки, зроблені на основі даних з баз даних ІС «Податковий блок» та «Єдиний реєстр податкових накладних» та матеріалів досудового слідства щодо ПП «Ідас-Л» та ТОВ «Альтіс», а також вироків по кримінальним справам щодо посадової особи ТОВ «Флексай» (Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2017 року у справі № 361/3421/17) та ТОВ «Проммеханіка Україна» (Вінницького міського суду Вінницької області від 19.09.2016 року у справі № 127/9558/16-к). Вивчення автором цих вироків показало, що ці вироки прийняті за угодами про визнання винуватості.

Тобто, якщо при «злочинній владі» листом ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 передбачалася необхідність для адміністративних судів звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку; при цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, то для сучасних «реформаторів» навіть це виявилося несуттєвим.

Варто зазначити, що первісно суд першої інстанції – Вінницький окружний адміністративний суд – принципово підійшов до розгляду позовної заяви і позов задовольнив у повному обсязі (рішення від 18.01.2018 року у справі № 802/2231/17-а, суддя Чернюк А.Ю.).

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/71851360 

Зокрема, суд першої інстанції абсолютно правильно вказав, що «податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В РАЗІ ПОРУШЕННЯ КОНТРАГЕНТОМ ПОДАТКОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ МАЮТЬ НАСТАТИ САМЕ ДЛЯ ЦІЄЇ ОСОБИ.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Висновки щодо фіктивного підприємництва контрагентів позивача, які міститься у вироку Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2017 у справі № 361/3421/17, провадження № 1-кп/361/376/17, по кримінальному провадженню № 32017100110000059 від 02.06.2017, вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 19.09.2016 у справі № 127/9558/16-к, провадження № 1-кп/127/888/16 по кримінальному провадженню № 32016020000000046 від 28.04.2016, а також у матеріалах кримінального провадження № 42015020210000015 та кримінального провадження № 32016100110000153, не можуть бути безумовною доказовою базою неправомірної поведінки як позивача, так і його контрагентів у цілому.

Згідно з ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Кримінального кодексу України, суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Тобто, згідно норм Кримінального кодексу саме фізична, а не юридична особа є суб'єктом злочину.

Судова «реформа» не тільки не дозволила «забути» напрацювання «попередників», але й надала нові інструменти тиску на підприємців

Обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду кримінальної справи відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, – з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, – договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, їх подальшу реалізацію тощо.

Встановлені під час розгляду кримінальних справ обставини стосуються лише злочинних дій посадових осіб ТОВ «Проммеханіка Україна», ПП «Ідас-Л», ТОВ «Флексай» та ТОВ «Альтіс» щодо здійснення умисних дій, які виразилися у фіктивному підприємництві, та не спростовують реальності господарських операцій між позивачем та контрагентами, і самі по собі не доводять порушення позивачем податкового законодавства під час формування податкового кредиту.

Зазначені вище вироки Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2017 у справі № 361/3421/17 та Вінницького міського суду Вінницької області від 19.09.2016 у справі № 127/9558/16-к, якими посадові особи ТОВ «Флексай» та ТОВ «Проммеханіка Україна» відповідно, визнано винними у скоєнні злочину за ч. 2 ст. 205 КК України, не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації таких осіб до моменту виключення їх з державного реєстру та не позбавляє правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних. Доказів обізнаності позивача про можливий недобросовісних характер діяльності контрагентів не встановлено, у зв'язку з чим позбавлення його права на формування податкового кредиту за господарськими операціями з контрагентами є безпідставним».

Зазначені висновки є абсолютно правомірними і можуть вважатися зразковими для оцінки аналогічних обставин справи. Дуже шкода, що обов’язкову судову практику створює не суддя Чернюк А.Ю.

Однак Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 року (судді Сапальова Т.В., Курко О.П., Совгира Д.І.) це судове рішення було скасовано у частині. Зокрема, апеляційний суд прийняв до відома і зафіксував у тексті Постанови пояснення представника відповідача, що під час проведення вказаної перевірки первинні документи ТОВ «Авіс» в розрізі перелічених контрагентів не досліджувалися, запити на отримання копій або на доступ до оригіналів первинних документів до правоохоронних органів не направлялися. Тобто, апеляційний суд погодився із можливістю проведення перевірки без перевірки, що не відповідає навіть листу ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, який, як зазначено вище, започаткував практику ігнорування наявних договорів. При цьому апеляційний суд погодився на «компроміс»: визнав правомірним врахування податкового кредиту по взаємовідносинам із ПП «Ідас-Л», ТОВ «Альтіс», по відношенню до посадових осіб не було вироків, а були лише незакінчені кримінальні провадження, тобто наявність незавершених кримінальних проваджень визнав недостатніми доказами, але визнав неправомірним врахування податкового кредиту по взаємовідносинам із ТОВ «Флексай» та ТОВ «Проммеханіка Україна», відносно посадових осіб яких були вироки Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2017 у справі № 361/3421/17 та Вінницького міського суду Вінницької області від 19.09.2016 у справі № 127/9558/16-к відповідно.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74729304

Згаданою вище Постановою від 18.09.2018 року у справі № 802/2231/17-а, адміністративне провадження № К/9901/56869/18, № К/9901/5697, КАС ВС повністю підтримав цю Постанову апеляційного суду.

Заради справедливості слід зазначити, що КАС ВС навів деякі правомірні тези. Так, судом вказано, що «Верховний Суд визнає́, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість повинні бути підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність спірних господарських операцій, і є підставою для формування податкового обліку платника податків…

Реальність операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей, за наслідками яких сформовано витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податковий кредит з податку на додану вартість, за операціями позивача з Товариствами з обмеженою відповідальністю «Ідас-Л» та «Альтіс» досліджена і підтверджена судами попередніх інстанцій на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що НАЯВНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО КОНТРАГЕНТА ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності… НЕ Є ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ВИЗНАННЯ СПІРНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ НЕРЕАЛЬНИМИ».

Як кажуть, дякуємо і на цьому… Бо раніше адміністративним судам часто було достатньо свідчень посадових осіб контрагентів у незавершених кримінальних провадженнях, щоб визнати усі господарські операції нереальними.

Що стосується врахування вироків щодо посадових осіб двох інших контрагентів, то КАС ВС звернув увагу, що ці вироки постановлені за наслідками угод про визнання винуватості, однак в оцінці доказового значення цих вироків проявив непослідовність. Так, спочатку суд вказав, що «сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій», однак потім зазначив, що «всі первинні документи, якими обґрунтовується реальність операцій з Товариствами з обмеженою відповідальністю «Флексай» та «Проммеханіка Україна» підписано особами, які не мали на меті здійснення фактичної господарської діяльності. Вказані обставини встановлені вироками, які набрали законної сили».

Тобто, КАС ВС визнав безумовну преюдиціальну силу вироків за наслідками угоди про визнання винуватості, з чим погодитися категорично не можна.

Так, у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) від 11.12.2015 р. № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» вказано, що вирок ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб НЕ МАЄ преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб, А ВИЗНАННЯ ВИНУВАТОСТІ ПЕРШОЮ НЕ Є ДОКАЗОМ ВИНИ ОСТАННІХ.

А відтак, якщо вироки за угодами про визнання винуватості не мають преюдиціального значення у межах одного процесу (кримінального), то ці вироки тим більше не мають преюдиціального значення у межах різних процесів (у даному випадку – кримінального і адміністративного).

Варто підкреслити, що незважаючи на те, що висновок про відсутність преюдиціальності вироків за угодами зроблений ліквідованим касаційним судом, цей висновок повністю відповідає Кримінальному процесуальному кодексу (КПК) України і залишається актуальним. Так, відповідно до ч. 7 ст. 474 КПК України, суд першої інстанції перевіряє запропоновану сторонами угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо, зокрема, 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. Очевидно, що якщо певний вирок має преюдиціальне значення для інших судових справ, то цей вирок зачіпає права учасників цих справ. Тобто, або цей вирок, дійсно, не має преюдиціального значення для інших справ, або суддя, постановивши такий вирок, порушив вказану норму КПК. Однак згідно ч. 2 ст. 24 КПК України, гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Отже, якщо вирок за угодою дійсно зачіпає права третьої особи, то такий вирок підлягав би оскарженню цією особою, як на цьому наголошувалося, зокрема, у статті автора.

https://www.stockworld.com.ua/ru/column/vakkhanaliiu-biezpidstavnikh-obvinuvachien-mozhna-i-nieobkhidno-zupiniati

При цьому необхідно наголосити, що у судовій практиці України відомі спроби оскарження вироків за угодами контрагентами суб’єктів господарювання, відносно посадових осіб яких постановлені такі вироки. Однак апеляційні та касаційний кримінальні суди заперечують проти таких оскаржень, вважаючи, що вироки за угодами не мають преюдиціального значення для контрагентів.

Так, в ухвалах ВССУ від 26.12.2016 року (за касаційною скаргою ТОВ «БК «Гарантбудінвест») та від 13.03.2017 року (за касаційною скаргою ТОВ «Гарантбудімекс») судді приходили до наступних висновків: «Що стосується доводів [авторів касаційних скарг] ПРО ПРЕЮДИЦІЮ ВИРОКУ ВІДНОСНО ОСОБА_2 У АДМІНІСТРАТИВНОМУ СПОРІ, ТО ВОНИ Є ТАКОЖ НЕОБҐРУНТОВАНІ ТА БЕЗПІДСТАВНІ, що спростовується наступним. Так, у ч. 4 ст. 72 КАСУ [в редакції до 15.12.2017 року] мова йде про преюдиційний характер вироків судів у кримінальних справах або постанов судів у справах про адміністративні правопорушення. Зазначені акти судів мають обов'язковий характер при розгляді спору адміністративним судом лише в частині питань про те, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, правові наслідки дій чи бездіяльності якого розглядаються в ході адміністративного судочинства. Таким чином, преюдиційними обставинами в розумінні ч. 4 ст. 72 КАСУ є факти, наведені у вироку або постанові про адмінправопорушення щодо часу, місця і об'єктивного характеру відповідного діяння. При цьому всі інші обставини, що містяться у вироку або постанові про адмінправопорушення, можуть лише прийматися до відома, оцінюватися і враховуватися судом за його власним переконанням». Судді ВССУ особливо наголосили, що у вироках НЕ ЗГАДУЄТЬСЯ відповідно ТОВ «БК «Гарантбудінвест» та ТОВ «Гарантбудімекс».

http://reyestr.court.gov.ua/Review/63716178

http://reyestr.court.gov.ua/Review/65286600

В нашому випадку ТОВ «Авіс» не згадується, як мінімум, у вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 19.09.2016 у справі №127/9558/16-к.

Таким чином, Постанова КАС ВС від 18.09.2018 року у справі № 802/2231/17-а про абсолютне преюдиціальне значення вироків за угодами суперечить висновкам наведених ухвал ВССУ про відсутність такої преюдиції. До судової «реформи» 2016 року ці суперечності могли б бути узгоджені старим Верховним Судом України. А тепер виходить ситуація як у прислів’ї – «і б’ють, і плакати не дають», тобто вироки за угодами нібито впливають на права суб’єкта господарювання, але оскаржити їх неможливо. Ця ситуація є додатковою ілюстрацією вад судової «реформи» 2016 року.

Суб’єкти господарювання повинні усвідомити, що потрібно оскаржувати будь-які судові рішення, які можуть негативно відбитися на їх правах та інтересах

Якщо ж пристати на позицію, висловлену у наведених ухвалах, то можемо прийти до висновку, що ухилившись від оцінки конкретних подій відносно позивача ТОВ «Авіс», колегія суддів, що приймала Постанову КАС ВС від 18.09.2018 року у справі № 802/2231/17-а, порушила вимоги процесуального закону – Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо ж уважно подивитися на вироки Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2017 у справі № 361/3421/17 та Вінницького міського суду Вінницької області від 19.09.2016 у справі № 127/9558/16-к, то можна дійти висновку, що при належній процедурі оскарження були б усі підстави для їх скасування.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67324123

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/61631916

Наприклад, у вироку Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2017 у справі № 361/3421/17 вказується, що у 2016 році обвинувачений порушив Закон України «Про підприємництво» (!), який втратив чинність ще 01.01.2004 року; зазначається, що установчі документи підписувалися «в приміщенні невстановленого слідством приватного нотаріуса», хоча підписи приватного нотаріуса відбиваються на установчих документах; «після підписання установчих документів ТОВ «Флексай» ОСОБА_2 передав їх невстановленій досудовим розслідуванням особі для здійснення перереєстрації товариства в органах державної влади», хоча особи, що здійснюють реєстраційні дії, обов’язково ідентифікуються. І ОЦЕ УСЕ СУДДІ КАС ВС ВИЗНАЛИ НАЛЕЖНИМИ ДОКАЗАМИ, ЩО МАЮТЬ ПРЕЮДИЦІАЛЬНУ СИЛУ. В принципі, у вироках жодним чином конкретно не вказано, яку незаконну діяльність прикривали фігуранти, що є обов’язковою частиною диспозиції статті 205 КК України, а також жодним чином не вказано, що усі господарські договори підписані неналежними особами та у неналежний спосіб. У вироках використовуються обтічні формулювання «дало змогу здійснювати незаконну діяльність», «надала можливість здійснювати незаконну діяльність», але це не означає, що така можливість використовувалася завжди, і взагалі незрозуміло, чи використовувалася хоча б іноді. Саме це і ставило перед адміністративним судами завдання досліджувати обставини здійснення конкретних операцій з конкретними контрагентами.

Що стосується відмови КАС ВС враховувати практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, рішення від 22.01.2009 року по справі «"Булвес" АД проти Болгарії», то слід, нарешті, розібратися, що це рішення є окремим випадком Директиви 77/388/ЄЕС від 17.05.1977, відповідно до якої право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, НЕ МОЖЕ ЗАЛЕЖАТИ ВІД ТОГО ФАКТУ, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Тобто, видається очевидним – кожен окремо визначений платник не має жодного відношення до іншого платника. Це, до речі, повністю відповідає і статті 61 Конституції України щодо індивідуальної відповідальності.

Таким чином, викладене свідчить про те, що судова «реформа» 2016 року не принесла суб’єктам господарювання видимого полегшення, а, навпаки, у деяких аспектах погіршила їх становище. При цьому суб’єкти господарювання повинні усвідомити, що потрібно оскаржувати будь-які судові рішення, які можуть негативно відбитися на їх правах та інтересах. Навіть якщо їм буде відмовлено в оскарженні, це буде доказом відсутності преюдиціальності відповідного рішення щодо прав та інтересів такого суб’єкту господарювання.

Орфография, пунктуация и стилистика автора сохранены. Мнение автора данной публикации может не совпадать с мнением редакции. Редакция StockWorld не несет ответственности за информацию, содержащуюся в данном материале.
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter