Авторизация на порталеРегистрация на портале

Авторизация на портале

Авторизуясь на www.stockworld.com.ua Вы получаете доступ к расширенному функционалу портала: комментированию публикаций, организации встреч и участию в мероприятиях, созданию собственного профиля и просмотру профилей других зарегистрированных пользователей портала
РегистрацияЗабыли пароль?
Также Вы можете авторизироваться при помощи вашего профиля в социальных сетях. Вы автоматически принимаете на себя условия Правил поведения на портале, а также условий перепечатки и другого использования материалов портала
Авторизация на порталеРегистрация на портале
Также Вы можете зарегистрироваться при помощи вашего профиля в социальных сетях :
18.08.2020 | 17:14
1396
0

Договір з підробленим підписом: правові наслідки

Підроблення договорів контрагентами є непоодинокою практикою

Підроблення договорів контрагентами є, на жаль, непоодинокою практикою. На думку суддів Великої Палати Верховного Суду тільки у сфері оренди земельних ділянок постановлено більше 30 тисяч судових рішень у справах, де позивачі стверджували, що вони не підписували відповідні договори оренди.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90458970

Разом із тим, українська судова практика не виробила усталеного підходу до правових наслідків оформлення договору шляхом підроблення підпису контрагента. Так до останнього часу існувало три підходи до такої ситуації: 1) визнання договору недійсним 2) констатація нікчемності договору або 3) констатація факту, що договір є неукладеним. Зазначена колізія на даний момент вирішена Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90933484

Так, у цій справі власник земельних ділянок (позивач), який у період з 2010 по 2016 роки стабільно отримував від фермерського господарства орендну плату за використання цих ділянок, раптом дізнався, що оренда здійснюється не на підставі усних домовленостей, а на підставі письмового договору оренди, який власник не підписував. Позивач наголошував, що усна домовленість дозволяла б йому повернути вказані земельні ділянки з орендного користування у будь-який момент, але на вимогу повернення йому було пред`явлено для ознайомлення два договори оренди земельних ділянок від 30 вересня 2009 року. Строк оренди земельних ділянок відповідно до вказаних договорів становив 15 років. Отож Позивач стверджував, що жодних договорів оренди він не укладав і не підписував, волевиявлення та наміру на їх укладення він не мав, а підписи в зазначених договорах та актах приймання передачі земельних ділянок вчинені іншою особою. З огляду на те, що договорів оренди та актів приймання-передачі земельних ділянок він не підписував, між ним та фермерським господарством жодних зобов`язань не виникло. Відсутність його підпису в договорах оренди свідчить про відсутність його волевиявлення, спрямованого на виникнення цивільних прав та обов`язків. У зв`язку із цим позивач просив у суду визнати недійсними договори оренди зазначених земельних ділянок.

Експертиза підтвердила, що дійсно підписи позивача на вказаних договорах оренди і актах приймання приймання-передачі земельних ділянок були підроблені.

Тим не менш рішенням судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову було відмовлено. Рішення судів мотивовані тим, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, про застосування якої відповідач заявив клопотання в суді першої інстанції. Позивачу було відомо про укладення із фермерським господарством договорів оренди земельних ділянок у 2009 році, оскільки саме з такою метою він, ставши власником земельних ділянок у порядку спадкування та отримавши державні акти на земельні ділянки, надав копії цих державних актів, виданих на його ім`я, свої паспортні дані і свій ідентифікаційний код, без чого неможливо укласти договір оренди, і ці дані внесені в оспорювані договори оренди від 30 вересня 2009 року. Також у період з 2010 по 2016 роки від фермерського господарства він отримував орендну плату, передбачену в пункті 9 вказаних договорів оренди, та матеріальну допомогу. При цьому, ставлячи свій підпис у відомостях, він не міг не розуміти такої назви відомості, як «відомість виплати орендної плати за земельні паї», що такі грошові кошти він отримує саме за здані ним в оренду земельні ділянки. З позовом до суду позивач звернувся лише в грудні 2016 року, клопотання про поновлення пропущеного строку не заявив.

За касаційною скаргою позивача справу розглянула Велика Палата Верховного Суду. У Постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата констатувала, що відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів – набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу (ЦК) України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, тобто до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним – не виникли.

Велика Палата Верховного Суду також констатувала, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Підроблення підпису однієї із сторін означає, що сторони згоди з будь-яких умов договору не досягали. Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду такий договір слід вважати неукладеним.

У Постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата також розглянула питання, чи може і якщо може, то у якому випадку, договір, який за усіма ознаками є таким, що повинен вважатися неукладеним, визнаватися укладеним, якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання (так звані конклюдентні дії). Велика Палата звернула увагу на те, що відповідно до частини другої статті 205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, Велика Палата зробила висновок, що конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. Конкретно до обставин справи  145/2047/16-ц Велика Палата наголосила, що за статтею 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.

Отже, договір оренди земельної ділянки, який відповідно до законодавства тлумачиться як неукладений, не може тлумачитися як фактично укладений шляхом конклюдентних дій.

Що стосується укладання договорів шляхом конклюдентних дій у широкому сенсі, то слід вказати, що за змістом частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України, якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, який вважається неукладеним (таким, що не відбувся), правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З іншого боку, згідно частини першої статті 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до частини першої статті 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Отже, шляхом конклюдентних дій не можуть укладатися договори між юридичними особами, а також договори за участі фізичних осіб, які не виконуються сторонами у момент їх вчинення (крім, можливо, прямої вказівки на випадок частини другої статті 642 ЦК України). Даний висновок може бути корисним у спорах, зокрема, із підприємствами житлово-комунальної сфери, які не укладаючи договори із споживачами, в наступному здійснюють стягнення на підставі фактичного споживання послуг.

У Постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду також висловилася з приводу можливих способів захисту права, порушеного підробленням договору. Велика Палата звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Натомість Велика Палата констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Зокрема, в умовах конкретних обставин справи  145/2047/16-ц Велика Палата дійшла висновку, що враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок (так званий негаторний позов). Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок, без огляду на застосування строків позовної давності.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зробила важливі висновки щодо формування зазначених правових позицій. Фактично Велика Палата стала на захист правомірності вимоги позивача повернути земельні ділянки. Натомість у Великої Палати не вистачило рішучості на підставі цих висновків реально захистити права позивача. Так, згідно частини другої статті 5 Цивільного процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зокрема, в Окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду О.С. Ткачука, В.В. Британчука, М.І. Гриціва правильно вказано, що «навіть за умови визнання того, що у даному випадку належним та ефективним способом захисту права позивача є ухвалення рішення щодо усунення перешкод у користуванні належним йому майном та повернення земельних ділянок, Велика Палата Верховного Суду могла ухвалити своє рішення та поновити порушені права. Натомість касаційний суд через чотири роки судових проваджень рекомендував позивачу заявити новий – негаторний позов про повернення земельної ділянки, та повторно розпочати відстоювання своїх прав у суді».

Орфография, пунктуация и стилистика автора сохранены. Мнение автора данной публикации может не совпадать с мнением редакции. Редакция StockWorld не несет ответственности за информацию, содержащуюся в данном материале.
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter